Апошнiя хвiлiны князя ваяводы (Пане Каханку)
ды іншае
Крашэўскі Юзаф Ігнацы
Хаўтурныя песьні з музыкі
«Ці ты у крыўдзе?..»Ці ты у крыўдзе? Ці чуўся блага?
Што ж ты пакінуў нас, браце?
З намі не міла? Прыкрая пляга?
Ці засмуціў хто у хаце?
Ці ня меў пушчаў, ня меў палеткаў,
ці ня меў дзіды для ловаў?
ці ня было у доме засекаў,
ці ня меў дзе скласці голаў?
Ці ж мы цябе, брат, не ўдосьць любілі?
Ці меў няверную жонку?
Ці твае дзеці цябе забылі,
што зьбег ты ў цемру-старонку?
Што ж нас пад нягоды адных падставіў,
а сам схаваўся у цішы?
Маці і жонцы сэрца скрывавіў,
сёстраў, братоў засмуціўшы?
“Зьнікнуў, -- на покліч ценяў продкаў…”
Зьнікнуў, -- на покліч ценяў продкаў --
на ўсход, у вечнасьці дзьверы,
атруту шлючы ў стрэлах на ёдкаў,
піць алус з бацькамі згодна.
паляваць свабодна зьвера,
На стос у агонь -- кіпець рысіны,
пазур ястраба й арліны,
імі залезеш на хрыбет сіні
у пазахмар’е зь цясьніны --
ва ўлонне ўдзячнай айчыны.
“Бачым, дух на ўсход зьлятае…”
Бачым, дух на ўсход зьлятае,
конь пад ім гняды,
зброя срэбраная зьзяе,
шолам залаты,
шолам залаты,
Скача, гоніць,-- духа кліча
гладкі ў небе шлях,
тры трымае зоркі-зьнічы
дух той у руках,
дух той у руках.
На плячы у духа сокал,
мчыць сабака сьлед усьлед,
цэлы гурт сяброў навокал,
мчаць ва ўсходні сьвет,
мчаць ва ўсходні сьвет.
Цені продкаў цугам рынуць,
бляск на ўвесь абшар,
і лятуць, і ў бляску гінуць
зоркі ў сяйве хмар,
зоркі ў сяйве хмар.
“Не плачце па ім…”
Плакаць ня трэба, там край свабоды,
там нашых продкаў сьвет,
Хор: там нашых продкаў сьвет,
там вечна дужы, юны заўсёды
зь неперажыўных лет,
Хор: сваіх непражытых лет,
бо ляхаў там няма,
Хор: бо ляхаў там няма.
Немец і рускі там не зачэпяць,
ён там сярод сваіх. Там сярод сваіх.
Хор: Ён будзе -- сярод сваіх ён там,
ён будзе -- сярод сваіх ён там.
Зь ценямі продкаў і з кункетамі
ёдкаў там будзе гнаць,
Хор: ёдкаў там будзе гнаць
будзе мець дзікіх звяроў стадамі,
тысячы стрэл пускаць.
Хор: тысячы стрэл пускаць!
Будзе піць алус рогам зубрыным,
будзе злых духаў біць,
Хор: будзе злых духаў біць!
сядзе на учту за стол з багамі
і будзе есьць і піць,
Хор: Гэй! будзе страляць там, есьць і піць!
Гэй! будзе страляць там, есьць і піць!
«Вось дух ягоны на Анафель пнецца…»
Вось дух ягоны на Анафель пнецца,
арлінымі кіпцямі лезе ў высі,
па коўзкай дарозе на лапах рысьсіх,
конь фыркае, ржэ, трасецца.
Дарэмна Віжун віжуе зь пячоры,
рыцара сочыць, ашчэрыўшы пашчу,
дзівіцца ўгору, ня бачыць пачвары,
і уцякае лядашчы.
Вось ужо ўзьлез, за ім псы і дрыганты,
і ляціць сокал, і сьвецяца зоркі,
і цуг ценяў за імі цягнецца дрогкі,--
пад вечныя мкнуцца шаты,
пад вечныя мкнуцца шаты,
вечныя шаты.
Peśni pogrzebowe z muzyki do „Witoloraudz”, III
„Czy ci co brakło?”
Czy ci co brakło? Czy ci źle było?
Po coś nas, bracie, porzucił?
Czy głodno w domu? Z nami nie miło?
Czyli cię z nas kto zasmucił?
Czyś nie miał w zwierza bogatych lasów,
Nie miał oszczepu na łowy?
Czyś nie miał w twojej chacie zapasów,
Czyś nie miał złożyć gdzie głowy?
Czyśmy cię, bracie, nie dość kochali?
Czyliś niewierną miał żonę?
Czy dzieci twoje cię nie kochali,
Żeś zbiegł w daleką gdzieś stronę?
Po cóżeś, po co samych zostawił,
Po coś nas, bracie, porzucił?
Matce i żonie serce zakrwawił,
Braci i siostry zasmucił?
„Poszedł, gdzie cienie ojców wołały”
Poszedł,* gdzie cienie* ojców wołały,
na wieczności góry wschodnie,
puszcząc na Jodsów zatrute strzały,
pić z ojcami Alus biały,
zwierza uganiać swobodnie.
Rzucam ci na stos rysie pazury,
orle i jastrzębie szpony,
nimi się wdrapiesz na strome góry,
nad przepaści i nad chmury,
wejdziesz w kraj ci przeznaczony.
„Widzim ducha, na wschód leci”
Widzim ducha, na wschód leci,
dziarski pod nim koń,
na nim zbroja srebrna świeci,
w złotym hełmie skroń,
w złotym hełmie skroń.
Już po płaskiej drodze ściga
przez nieba na wschód,
w każdym ręku trzy gwiazd dźwiga,
które z nieba zmiótł,
które z nieba zmiótł.
Na ramieniu sokół siada,
i pies bieży w ślad,
i przyjaciół z nim gromada,
w wschodni lecą świat,
w wschodni lecą świat.
Za nim ojców cienie płyną,
gwiazdy świecą z gór,
lecą, lecą, lecą, giną
w złotym płaszczu chmur,
w złotym płaszczu chmur.
„Nie płaczcie po nim”
Nie płaczcie po nim, tam kraj swobody,
tam ojców naszych świat,
Chór: tam ojców naszych świat,
tam wiecznie silny, nawieki młody,
nieprzeżyjemych lat,
Chór: swych nie przeżyje lat,
bo Lachów nie ma tam,
Chór: bo Lachów nie ma tam.
Rusin i Niemiec go nie zaczepi,
ze swymi będzie tam. swymi będzie tam.
Chór: Ze swymi, ze swymi będzie tam,
ze swymi, ze swymi będzie tam.
Z cieniami ojców, z kunkietojami
Jodsy tam będzie gnał.
Chór: Jodsy tam będzie gnał!
Będzie miał dzikich zwierząt stadami,
Łuków sto, tysiąc strzał,
Chór: sto łuków, tysiąc strzał!
Вędzie pił Alus żubrów rogami,
Będzie złe duchy bił,
Chór: będzie złe duchy bił!
siądzie don uczty wielkiej z Murgami
і będzie jadł i pił,
Chór: Hej! będzie tam strzelał, jadł i pił!
Hej! będzie tam strzelał, jadł i pił!
„Już się duch jego na Anafiel drapie”
Już się duch jego na Anafiel drapie
Po śliskiej drodze, szponami jastrzębia,
Pazury wilcze i rysie zagłębia,
A koń drży, parska i chrapie.
Napróżno Wiżun wygląda z pieczary,
Z paszczą otwartą patrzy na rycerza,
On w górę patrzy, nie widzi poczwary,
W górę on patrzy i bieży.
Oto już wdarł się,za nim psy i konie,
i sokół leci, i trzy gwiazdy świecą,
i orszak cieniów wlecze się z nim długi,
wszyscy razem na wschód lecą,
wszyscy razem na wschód lecą,
na wschód lecą.